Зі світу по нитці: проблеми вітчизняного краудфандингу

Талановитих людей в Україні вистачає, а от їм, зазвичай, не вистачає коштів на реалізацію своїх ідей.

Нещодавно Мінцифри заявило, що підтримка стартапів буде відбуватися на державному рівні. Особисто я, доволі негативно відношусь до цього проекту, адже всі ми знаємо – “На державу надійся, але й сам не зівай”.

Саме тому молоді стартапери зазвичай застосовують “альтернативні” способи пошуку інвестицій, серед яких одним з найпопулярніших за останній десяток років стало “народне фінансування”, в оригіналі краудфандинг (crowdfunding).

Для тих хто не знайомий з цим явищем — поясню. Суть краудфандингу полягає в тому, що “стартапер” виставляє ідею на загальний огляд та заявляє про необхідність певної суми коштів на її реалізацію. “Натовп” цю ідею оцінює і дає на це кошти. В результаті кошти зібрано, ідею реалізовано (або ні)!

І ніби все просто, але зібрати кошти — пів біди. Потрібно зробити це у легальний спосіб, що особливо тяжко, за повної неврегульованості цього питання в Україні.

Тому українцям доводиться реалізовувати власні проекти за кордоном. Так, серед найвідоміших українських стартапів, що зібрали вдосталь коштів на іноземних платформах є Ugears (дерев’яні конструктори), JollyLook (фотокамера для миттєвих знімків з переробленого паперу), Petcube (Електронний куб для домашніх тварин, який годує і розважає їх, поки господарів немає вдома), SolarGaps (“розумні жалюзі), HeartIn (“футболка-кардіолог”) та інші, не менш захоплюючі, проекти.

То все ж, що ж заважає розвитку краудфандинга в Україні?

По-перше, це відсутність обов’язкових процедур перевірки бізнес-проекту та інформації про його автора. Такі перевірки за правилом проводяться безпосередньо краудфандинговими платформами. І хоч провідні вітчизняні платформи дійсно намагаються їх робити якісно –більшість має виключно формальне значення.

По-друге, багатьох інвесторів відлякує відсутність чіткої відповіді на запитання, що буде з їх пожертвою, якщо проект не збере мінімально необхідну суму коштів. Деякі платформи прописують таке положення у власних документах. Але навіть тоді, доволі часто, повернення затягується на місяці та роки, що можна прирівняти до неповернення, взагалі. Тому без законодавчого встановлення обов’язку платформи чітко визначати у своїх правилах умови і порядок такого повернення, неможливо говорити про залучення дійсно великих інвестицій.

По-третє, враховуючи складну економічну ситуацію серед населення, завжди є ризик шахрайства. Він можливий як зі сторони авторів проектів, які можуть збирати кошти та не реалізовувати свої проекти, так і з боку самої краудфандингової платформи, яка за відсутності зобов’язань та гарантій в будь-який момент може припинити збір коштів або їх виплату і залишити авторів проектів “з носом”.

Окрім всього іншого, неврегульованість вітчизняного краудфандингу породжує ряд конфузів. Наприклад, транзит зібраних коштів через платформу за всіма ознаками підпадає під поняття фінансової послуги. Це вимагає від платформ відповідного ліцензування, а залучені кошти від народного фінансування відповідно до вітчизняного законодавства мають розцінюватись та оподатковуватись як подарунок, що не зовсім відповідає суті відносин між інвестором та автором проекту.

Все це вказує на те, що головною проблемою українського краудфандингу є відсутність законодавчої бази. Закріплення на законодавчому рівні поняття краудфандингу, правил та процедур і головне прав та обов’язків учасників інвестиційного процесу, дозволить сформулювати правила функціонування цього вкрай необхідного для України та її молоді інструменту фінансування.

Змушений повторитись, але така невизначеність щоденно збільшує кількість стартапів, які могли б вважати Україну своїм домом, мати тут свої штаб-квартири, створювати робочі місця та залучати інвестиції. Практика показує, що українські проекти не знайшовши відгуку вдома, чудово реалізуються за кордоном та знаходять там свій “новий дім”.

Отже, сучасний стан краудфандингу в Україні є доволі спірним, у зв’язку з відсутністю юридичного врегулювання. З одного боку відсутність обмежень на суми для пожертви та збору, вимог до форми та порядку залучення коштів, а також спеціальних податкових режимів, створює родюче підґрунтя для розвитку проектів та залучення до них коштів саме цим методом. З іншого боку, жодна зі сторін процесу фінансування не має гарантій одна від одної, щодо виконання своїх зобов’язань. За таких умов, не можна говорити про довіру — фундамент інвестицій, а враховуючи національну специфіку, краудфандинг в Україні може дуже швидко перетворитись на черговий інструмент шахрайства та видурювання грошей.

Водночас варто пам’ятати, що розробка та прийняття закону про колективне фінансування, діяльність держави у даній сфері не має зупинятись. Краудфандинг в Україні має величезний потенціал не тільки для фінансування “стартапів”, його можна використовувати для залучення інвестицій до інфраструктурних проектів на місцевому та регіональному рівнях.

Тому, турбуючись про розвиток молодого українського бізнесу, держава не має концентруватись на видачі коштів конкретним людям. Вона має створити інструменти та правила, якими ці люди зможуть скористатися для реалізації своїх цілей.

Олександр Терещенко, юрист