Податок на паї: детінізація чи чергова «кабала» для власників землі?

У своєму блозі для Lойер юрист нашої компанії Віктор Бакула розповів, що таке Закон про податок на паї та чому до нього так багато питань?

Одним із найбільш дискусійних та обговорюваних законопроєктів останнього часу є проєкт закону №3131. Він має офіційну назву «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції». Проте більш відомий в народі як «закон про податок на паї».

Пропоновані нововведення викликали бурхливу реакцію суспільства. Особливо в контексті нещодавно прийнятого закону про ринок землі. Окрім загальної контраверсійності змісту законопроєкту, слабкого обґрунтування актуальності його прийняття, невідповідності задекларованої мети та засобів її досягнення —  законопроєкт також вирізняється неузгодженістю своїх положень з нормами існуючих НПА та низьким рівнем юридичної техніки написання. Додайте до цього всього ще відсутність прогнозу щодо можливих соціально-економічних наслідків у випадку прийняття законопроєкту, а також грубе порушення положень Конституції України, і на виході отримуємо предмет сьогоднішнього розгляду.

Приклад блискучої юридичної техніки та глибинного розуміння теорії права отримуємо одразу після прочитання першого ж визначення: «…поставлене податкове зобов’язання – мінімальне податкове зобов’язання фізичної або юридичної особи – власника, постійного користувача, користувача на інших умовах, орендаря (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок сільськогосподарського призначення…» Після прочитання цих рядків, десь в світі заплакав не один емфітевт. Очевидно, що орендар за визначенням не може користуватися земельною ділянкою на умовах емфітевзису, оскільки право оренди та право емфітевзису — це два різних види речового права.

Звичайно, розбиратися в тонкощах юридичних дефініцій задача нетривіальна, тож мабуть законотворець вирішив не витрачати на це багато часу. Для справедливості варто зазначити, що час від часу в тексті законопроєкту поняття оренди та емфітевзису все ж розділяються. Але така неузгодженість у визначеннях, що використовуються в різних частинах одного і того ж НПА, характеризує такий документ не найкращим чином.

Що ж нового пропонує нам законопроєкт?

По-перше, вводиться поняття поставленого податкового зобов’язання, тобто мінімальний розмір податку, який має сплатити власник або користувач земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Поставлене податкове зобов’язання за податковий (звітний) рік обчислюється за наступною формулою:

ППЗ = НГО × S × 0,05 × М / 12,

де:

ППЗ – поставлене податкове зобов’язання;

НГО – нормативна грошова оцінка 1 га земельної ділянки;

S – площа земельної ділянки, га;

М – кількість повних календарних місяців, протягом яких для такої земельної ділянки обчислюється поставлене податкове зобов’язання.

Тобто, якщо платник протягом року не змінювався, розмір поставленого податкового зобов’язання буде дорівнювати добутку нормативної грошової оцінки одного гектара на площу земельної ділянки в гектарах помноженому на коефіцієнт 0,05.

При цьому, якщо нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проведена, для розрахунку потрібно використовувати показники НГО одиниці площі ріллі по областях України. Вони наведені в Додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Мінагрополітики від 23.05.2017 р. №262.

Заглянувши у вищевказаний додаток, можна побачити, що, для прикладу, розмір нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по Черкаської області становить 33 646 грн. Шляхом нескладних математичних підрахунків визначаємо, що розмір податку становитиме 1 682 гривні 30 копійок за кожен гектар, що є у власності або в користуванні відповідного платника.

Новацією такого підходу до оподаткування є те, що розмір податку не залежатиме від фактично отриманого доходу, тобто оподатковуватиметься ймовірний дохід. При цьому не враховуються особливості сільськогосподарського виробництва, дохідність якого залежить від багатьох змінних факторів, зокрема, урожайності, залежності від погодних  та біологічних умов, сезонності тощо.

Крім того, новим законопроєктом планується запровадити поставлене податкове зобов’язання для фізичних осіб – власників або користувачів  земельних ділянок наданих для ведення особистого селянського господарства, розмір яких перевищуватиме 0,5 га. Нагадаю, відповідно до поточної редакції Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування ПДФО  доходи, отримані від продажу власної с/г продукції, що вирощена на земельних ділянках наданих для ведення особистого селянського господарства, розміром до 2 гектарів. Таке зменшення не корелюється з ЗУ «Про особисте селянське господарство» та Земельним кодексом України. Адже  зазначені ділянки надаються саме для задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, а їх розмір для безоплатної передачі громадянам становить саме до 2 гектарів.

Таким чином, нововведення передбачають збільшення податкового навантаження в першу чергу для фізичних осіб – власників та користувачів земельних ділянок. В той же час податковий вплив на юридичних осіб – виробників сільськогосподарської продукції буде мінімальний.

Окремої уваги заслуговує наступне положення. В пункті 1 Розділу ІІ законопроєкту зазначено: «Цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування та застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2020 року». Якщо згадати, що зараз вже липень 2020 року, а також те, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то стає досить очевидним, що процитоване вище положення законопроєкту суперечить Конституції України. Хіба що у законотворців є машина часу і вони за її допомогою зможуть повернутися в 2019 рік та опублікувати прийнятий закон до 1 січня 2020 року.

Прийняття законопроєкту №3131 призведе до важкопрогнозованих соціальних та економічних наслідків. Посилення податкового тиску на дрібних сільськогосподарських виробників може спричинити продаж або передачу  в оренду належних їм земельних ділянок. Також може призвести до збільшення безробіття у сільській місцевості, відтоку робочої сили за кордон, зниження конкуренції та монополізації сільськогосподарського виробництва, зростання продовольчих цін на внутрішньому ринку. Все в сукупності може перекреслити ймовірний позитивний ефект від можливого збільшення податкових надходжень до бюджету. Тож користь від прийняття законопроєкту виглядає сумнівною.